Серед них – попередження, вчасне реагування та запобігання можливих ризиків на виробництві. З ними добре знайома та дотримується на своєму робочому місці – у корпусі шихтових матеріалів агломераційної фабрики – Олена Любецька, яка вже багато років працює дозувальницею.

Михайло з другом Толіком пішли записуватися на курси помічників машиністів тепловозу. Але хлопці запізнилися, групи вже набрали. «А якщо ми у вас на подвір’ї навчального комплексу посадимо сад?» – здивував викладачку Михайло. Сказано – зроблено. З миролюбівського розсадника хлопці привезли дерева, і незабаром вони вже прикрашали пустир. Така зелена акція дала результат, Михайло вивчився і став помічником машиніста.

Газівник коксових печей коксового цеху № 1 КХВ Сергій Паєцик захищав Кривий Ріг, звільняв Херсонщину, стримував ворога на передовій. Зараз у нього звичайні щоденні турботи – робота на рідному підприємстві, родина та спорт.

Технікою Дмитро почав цікавитися ще з дитинства. Але тоді він і гадки не мав, що його майбутня посада так і називатиметься – «технік».
Техніки з’явилися на нашому підприємстві порівняно недавно. Кілька років тому почався процес трансформації ремонтної служби у відділенні безперервного розливання сталі. Саме тоді були створені технічні групи, основним завданням яких було своєчасне виявлення аномалій у роботі устаткування та організація їх усунення. Для таких груп і знадобилися техніки.

«Вміє бачити крізь стіни, а не екстрасенс. Натискає на кнопки, а не баяніст. Здійснює складні операції, а не медик. Контролює процеси, але не контролер». Здогадалися, про кого ця загадка? Натякнемо, усі ці надзвичайні якості є у маневрового диспетчера залізничної станції. Неочікувано? Нумо розбиратися у цьому.

Дар’я Черненко працює фахівцем з підбору персоналу та розвитку молодіжних проєктів «АрселорМіттал Кривий Ріг», а також є його амбасадоркою. Тобто, Дар’я – це та людина, яка презентує наш бренд, розповідає про позитивний імідж підприємства та залучає працевлаштуватися на роботу до нас студентів та випускників навчальних закладів.

«Пам’ятаю свої перші самостійні пересування по штольні, спочатку було моторошно, – згадує Ольга. – Взагалі-то я не вірю у привидів та інших потойбічних персонажів, але довжелезне підземелля викликало не найоптимістичніші емоції. Але згодом звикла. Намагалася навіть кілька разів сходинки порахувати. Але щоразу збивалася. Дуже вже їх багато, в рази більше ніж на знаменитих Потьомкінських сходах в Одесі. До речі, нікому з наших поки що не вдалося порахувати сходинки від початку до кінця».

Сьогодні ми не уявляємо свого життя без комп’ютерів, та були часи, коли інформацію набивали на перфокарти, зберігали її на магнітних стрічках, намотуючи на великі бобіни. Нам пощастило, адже поруч з нами є ті, хто бачив це на власні очі та робив це власноруч. Цікаву розповідь про історію та розвиток інформаційної служби ми почули від ветеранки нашого підприємства Надії Щербак.

Начальник відділення конвертерів цеху Володимир Сінченко вирішує невідкладні питання: з вогнетривами для футерування конвертера, з киснем для ремонтних робіт, з бронюванням підлеглих та ще багато інших. І стає зрозумілим той широченний діапазон питань, який щодня вирішує начальник відділення, щоб конвертери працювали без аварійних ситуацій, а сталь необхідної якості своєчасно надходила у розливальне відділення та відділення безперервного розливання сталі

У рубриці «Серце професії» цього разу ми розповідатимемо про помічників машиністів локомотивів. У цьому словосполученні усі три головні слова, але ПОМІЧНИК, здається, найголовніше, адже він дійсно є другими очима та гострим слухом того, хто керує тепловозом чи локомотивом. І вимоги до помічника машиніста чималі – мати гарну пам’ять, реакцію, володіти чималими знаннями та бути відповідальним.