У кримінальних дев’яностих та на початку двохтисячних «Відвезти на кар’єр» багатьма сприймалося, як погроза або жарт в стилі чорного гумору. Микола Агейкін вже більш ніж 10 років возить людей у кар’єр,… розвозить по робочих місцях. Він водій вахтового автомобіля гірничотранспортного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг». А його стаж роботи на підприємстві перевалив за чверть століття.

«Зараз мені 66 років. А у Кривий Ріг я переїхав, коли виповнилося 25, –  розповідає Микола Агейкін. – Місто вже давно стало для мене рідним. Я влаштувався машиністом автомобільного крана на одне з криворізьких підприємств. Також працював на навантажувачі. Допомагав ремонтувати автодвигуни для вантажівок, «Ікарусів» тощо. Робота мені подобалася, бо з технікою дружив з самого дитинства. Велосипед, мопед, мотоцикл. А з 14 років сів за кермо трактора».

Микола виріс у селі. Тато, Іван Семенович, працював трактористом і взяв хлопця в поле своїм помічником. Юнак швидко вчився і за лічені роки став добрим трактористом. А під час служби у війську опанував ще й професію машиніста автокрана. І саме за цим фахом він прийшов працювати у наш гірничий департамент.

«Без кранів у кар’єрі ніяк. Там працює потужна техніка – бурові верстати, екскаватори – яку треба ремонтувати, – пояснює Микола Агейкін. – А якщо двигун важить кілька тонн, то як ти його заміниш без крана? Я та мій кран вантажністю 16 тонн спеціалізувалися саме на ремонтах бурових верстатів. Також брали участь у ремонтах водовідливів, водоводів тощо. Кран – дуже затребувана техніка, і роботи у кранівників вистачає».

Микола пояснив, що переміщення вантажів саме у кар’єрі вимагає від кранівника неабиякої майстерності. Треба знайти рівний майданчик під автокран. Розміститися так, щоб довжини стріли вистачило аби без проблем дістатися до вантажу. Кранівник слідкує, щоб стропальники правильно застропили, бо інакше можна накоїти лиха, і відповідає за це керманич крана.

«До порушень не можна бути толерантним, адже від цього залежать людські життя, –  продовжив Микола Агейкін. – Я ніколи не соромився зупинити роботу і попросити стропальників перестропити вантаж, так щоб було правильно і безпечно, навіть якщо комусь це не подобалося. А ще є невеличкі, але важливі секрети у роботі самого кранівника. Наприклад, якщо з причепленим вантажем повертатися збоку назад, то кран стійкий, і можна брати важчий вантаж. А якщо ззаду в бік, то кран може перевернутися, тож треба обмежити тоннаж. А ще для запобігання перекиданню не варто переміщувати вантаж високо над землею. Та ще багато таких нюансів, які приходять з досвідом. Робота дуже цікава».

Потім наш герой спробував себе водієм самоскида. Його автомобіль не возив сотні тонн руди, але значення його для гірничої справи було не меншим.

«Моїм основним завданням було доставляти робочі запчастини та вузли, устаткування до місця ремонтів у кар’єрах, і навпаки – вивозити на поверхню те, що треба відновити, відремонтувати, довести до робочого стану. Якщо це все своєчасно не привезти, то про стабільну роботу техніки, а, відповідно, плановий видобуток руди, не може бути й мови. Керувати самоскидом у кар’єрі також цікаво. Це не шосейні дороги. Під’їхати до місця ремонту, та ще й так, щоб кран міг «дотягтися» до тебе стрілою, без проблем  розвантажити чи завантажити – справа непроста. Це не те, що біля під’їзду припаркуватися. А ще ж треба враховувати, що у зонах ремонтів працюють люди, техніка. Я керував самоскидом років зо 10 і отримав безцінний досвід».

А далі Микола Агейкін пересів на «вахтовку». Йому довірили возити найдорожчий капітал підприємства – його працівників. Щозміни він скеровує у кар’єр своє авто, щоб машиністи екскаваторів, бурових верстатів, водії великовантажних самоскидів та багато інших безпечно та з комфортом під’їхали точнісінько до своїх робочих місць, які знаходяться скрізь, аж до самого дна кар’єру.

«Дійсно, люди – це інший рівень відповідальності, ніж запчастини. Нещодавно я отримав нову машину. Вона комфортна для людей, зручна щодо керування, потужна та безпечна. Кар’єр – це не чисте поле, тому щоб бачити все навкруги у мене є п’ять додаткових «очей», тобто відеокамер, зображення від яких виводяться на монітор у кабіні. Це дозволяє володіти ситуацією. Я люблю порядок у всьому і не люблю байдики бити, тож коли видається вільна хвилька, використовую її для догляду за своєю машинкою. Дуже ціную своїх колег, ніколи не відмовляю у допомозі. Бо якщо ти відмовиш людині сьогодні, то хто ж тобі допоможе завтра? Вірно написано у мудрій книзі: «Треба ставитися до людей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе».