В автотранспортному управлінні «АрселорМіттал Кривий Ріг» було відкрито меморіальну дошку, присвячену працівникам АТУ, які загинули, захищаючи Україну від російської агресії.

Під час заходу з вшанування пам’яті наших захисників виконувачка обов’язків генерального директора «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олена Бізяєва зазначила, що ця війна – це втрати для всіх, але найтяжчі втрати – це людські життя. Ми повинні віддячити нашим героям шаною та вічною пам’яттю. І відкриття меморіальної дошки – це важливий крок у цьому напрямку.

Присутні вшанували пам’ять героїв хвилиною мовчання та поклали квіти в знак безмежної вдячності за можливість жити і працювати у вільній Україні.

«Саме вдячність воїнам, які віддали свої життя за всіх нас, за нашу свободу, спонукала працівників АТУ створити цю дошку пам’яті, – говорить заступник директора транспортного департаменту Андрій Кіндрат. – Майже зі всіма з цих мужніх чоловіків мені пощастило працювати разом. Ось Роман Антончик. Молодий хлопець, який приєднався до нашого колективу незадовго до повномасштабного вторгнення. Він прийшов до нас зварником практично після училища. Роман швидко вчився і незабаром виріс у вправного фахівця, за власної ініціативи випробовував нові методи зварювання. Такі хлопці – наше майбутнє, але, на жаль… А ось водій потужного самоскида Юрій Чучук. Дисциплінований, спокійний, розважливий. Він був офіцером. Керівництво військової частини вже готувало документи на присвоєння наступного звання – капітана. Але смерть стала на заваді».

Про слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів Сергія Лаврова Андрій Кіндрат згадує, як про фахівця, який міг практично все у своїй сфері. Він міг оживити той транспортний засіб, який за всіма ознаками вже не мав їздити. Дуже завзятим і фаховим був Сергій. Водієві фронтального навантажувача Іллі Марчуку можна було давати будь-яке виробниче завдання і навіть не перевіряти – все виконає на «відмінно». Ілля працював у виробничих цехах і транспортував необхідні металургам матеріали для виробництва чавуну, сталі, прокату.

«Навіки залишиться в нашій пам’яті Юхим Соболевський, – продовжив Андрій Кіндрат. – Начальник наших ремонтних майстерень. Пройшов горнило АТО. Веселий, життєрадісний, душа компанії. Коли ішов на війну, то усміхнувся і промовив: «Олександровичу, чекайте з перемогою». Але не судилося… Олександр Коржевич. Водій. Навіть по фото видно – чоловік вольовий, серйозний, мужній. Таким він і був. Сумлінний працівник та максимально порядна людина».

Серед найдосвідченіших працівників АТУ був водій Андрій Рудик. Родом з-під Кривого Рогу, він був веселою людиною, цінував кожну мить життя. Андрій сам був позитивом та заряджав інших. Загинув від ворожої ракети. Таким же позитивним, життєрадісним був Андрій Шульга. Він працював водієм швидкої. На війні був військовим медиком, загинув під час евакуації побратима з поля бою.

«А от водій автобуса Віталій Трофім  для мене назавжди залишиться взірцем охайності. Завжди у кришталево-білій футболці. Якби мені треба було б когось направити на супровід президентського кортежу, я б не вагався кого посадити за кермо. І його автобус завжди був у бездоганному стані. А от з Ігорем Терещуком попрацювати разом мені не довелося. Він загинув під час АТО у 2015 році. Ті, хто його знав, кажуть, що він готовий був за Україну у вогонь і в воду. Всі вони – герої цієї жорстокої війни. Їхні імена назавжди закарбовані у наших серцях. Ми завжди будемо їм вдячні. І ми, і наші нащадки», – підсумував Андрій Кіндрат.