З перших днів будівництва нашого підприємства жінки на рівні з чоловіками дбали про його розвиток. Вони турбувалися про побут людей, умови на виробничих майданчиках, дбали про харчування, навчання, лікування, дозвілля першобудівників та їхніх родин. Сьогодні головними героїнями історичної рубрики «Металурга» будуть жінки. Відклавши на потім зачіски та манікюр, засукавши рукави вони своїми справами довели – у бажанні допомагати іншим жінки проявляють справжній сталевий характер.

Початок 1930-х років. Посеред степу та купки приватних будинків розпочалося велике будівництво Криворізького металургійного заводу.

Кількість тих, хто його зводитиме була прописана у Проєкті будівництва. Наприклад, робочих та службовців сюди мало приїхати 19110 осіб, неодружених – 2340, тільки обслуговуючого персоналу очікувалося 1072 людини. Загалом  житло треба було будувати для 22522 людей. Та насправді потреба у працівниках була значно більшою! І люди масово їхали до Кривого Рогу. Тому доволі гострим питанням було, де розміщувати людей, чим їх годувати та як забезпечувати усім необхідним для життя?

За розв’язання цієї проблеми взялися як першобудівники заводу, так  і жінки – дружини інженерно-технічних працівників. До роботи над створенням побутових умов для будівників заводу жінки долучилися, як ентузіастки. В архівах Музею історії нашого підприємства збереглися фамілії жінок-активісток, але, на жаль, лише з ініціалами. Серед них були: В. І Герасімова, М. Є. Третьякова, С. Г Марьяновська, А. А Вікентьєва та Є. Е. Вєснік.

Дієві ініціативи

Серед перших ініціатив жінок була організація дитячого комбінату. Його було зведено у двох котеджах на першій дільниці, де в очеретових бараках-гуртожитках мешкала більшість будівельників заводу.  Один з котеджів було віддано під дитячі ясла, у другому розмістився дитячий садочок. Ці заклади очолила дружина інженера Сєничкіна. Жінки організували дієтичну їдальню для дітей, а потім відкрили і школу-десятирічку.

Життєво важливою ініціативою стала організація власного продовольчого господарства для того, щоб повноцінно годувати будівельників заводу. На полях трьох радгоспів, які межують з містом, вирощувалася пшениця, просо, овес. На фермах тримали корів та свиней, а за 20 кілометрів від Кривбасу жінки організували власну птахоферму на 700 курей. Там же вирощували курчат. Всі продукти постачалися до їдалень заводу.

Подбали жінки і про культурне життя людей. В одному з бараків на першій дільниці був обладнаний клуб на 100-150 місць. Там виступали самодіяльні колективи, та «крутили» кіно. Також у клубі розмістилася бібліотека з художньою та технічною літературою. Тут організовувалися туристичні походи та тематичні вечори.

А біля станції Червона у двох бараках розмістилася курсова база, де у дві зміни людей навчали професій слюсаря-ремонтника, помічника машиніста паровоза, електромонтера тощо.

Дбали жінки і про чистоту у гуртожитках і, до речі, робили це на власному прикладі. Жінки не боялися взятися за віник, швабру, ганчірку, щоб вимити підлогу та витерти пил. А якщо треба було, то й обід могли приготувати на велику кількість людей.

Поступово побут трудящих налагоджувався. А в історію праці металургійного заводу чимало жіночих імен. Серед них Феофана Пляшовенко (Горевая), на честь якої «Комсомолкою» була названа перша доменна піч підприємства. Дар’я Снєткова була єдиною жінкою-машиністкою паровоза «Криворіжсталі» та водила состави біля доменних печей та мартенів. Марія Піхай працювала у прокатному цеху і стала єдиною жінкою, яка стала Героєм Соцпраці.

І це лише деякі жінки, які залишили свій яскравий внесок у розвиток підприємства. Насправді – їх набагато більше. І кожна, безперечно, заслуговує на окрему розповідь та увагу.

Матеріал створений за підтримки Музею історії нашого підприємства.