35 років керує технологічною бригадою рудозбагачувальної фабрики № 2 гірничого департаменту старший майстер технологічної дільниці Валерій Загородній. Його бригада – одна з найкращих на РЗФ-2. Взаємодія у бригаді ґрунтується на взаємній повазі, звідси й результати. Спокійний, врівноважений, дає чіткі, адекватні завдання, може налаштувати на роботу, справедливий. Так говорять про нього колеги. Вони ж і попросили розповісти про свого майстра.

До операторної цеху зайшов високий дядько, привітався, представився Валерієм Миколайовичем. У очах та рухах – впевненість. Видно, його важко вже чимось вивести з рівноваги. 40 років тому прийшов він у цех після гірничорудного технікуму. Перші враження пам’ятає так, наче вчора то було.

«Зразу мені якось не дуже сподобалося. Ну, думаю, все одно через два місяці в армію, якось перебуду. А далі життя покаже. А взагалі-то на вибір професії вплинула мама. Вона працювала на одному з криворізьких гірничо-збагачувальних комбінатів. А головним аргументом було: «Синку, рано на пенсію підеш», –  усміхнувся Валерій. – Згодом «перший список» прибрали, але на комбінаті я залишився. Та все по черзі. З війська повернувся на РЗФ-2. Спочатку працював машиністом насосних установок. Без них процес збагачення неможливий, тому я зразу усвідомив важливість своєї роботи. А ще те, що таке виробництво можливе лише за налагодженої взаємодії між дільницями та їх працівниками».

Не довго Валерій попрацював на насосних установках. Його бажання зростати, цілеспрямованість та вміння ладити з людьми одразу помітили. І у 23 роки Загородній став майстром.

«Підійшов начальник і сказав: «Будеш майстром», – згадує Валерій. – А майстер – це вже зовсім інша робота, вища відповідальність. Тоді не дуже багато було у мене лідерських якостей та вміння керувати. Але за бажання все можна поправити. Майстерувати вчив мене досвідчений Володимир Добровольський, за що я йому дуже вдячний. Відтоді я не був прикріплений до певної дільниці. Зоною відповідальності став увесь цех».

Ненадовго Валерій залишався і в майстрах. Згодом він став старшим майстром. А старший майстер – це головний всієї технологічної бригади. Він відповідає за результат всього цеху протягом своєї зміни. В цехах жартують, що у нічні зміни та на вихідні саме старший майстер – керівник цеху. Зараз у Валерієвій бригаді близько 25 працівників. Більшість з них – машиністи: насосних установок, млинів, автостели, ексгаустерів, а також фільтрувальники, сепараторники, оператор і навіть черговий електромонтер, хоча він і не технолог. І результат можливий лише тоді, коли всі працюватимуть сумлінно, єдиною командою.

«Сачкувати у нас не вийде, – каже старший майстер. – На такому виробництві це неможливо. Особливо зараз, коли декілька працівників захищають країну. Щоб організувати колектив, налаштувати людей, треба повага до кожного. На змінно-зустрічних зборах ми якомога повніше доводимо до людей інформацію: виробничу, щодо охорони праці тощо. Ставимо завдання та намічаємо шляхи виконання. А вже у ході роботи корегуємо дії, якщо це потрібно. Місце старшого майстра – у цеху, поруч з людьми».

Майстер з гордістю заявив, що у нього хороший колектив, фахівці високого рівня. А йому просто залишається об’єднати його у команду і координувати роботу. «Це майже як у футболі. Відчуваю себе тренером, наприклад, легендарним Валерієм Лобановським, – пояснює Валерій Миколайович. – У бригаді кожен на своїй позиції, можна сказати. Але яким би професійним не був кожен окремо, лише команда досягає успіхів. Над цим і працюємо».

Побажаємо ж майстру-тренерові Валерію та його колективу нових перемог. Бо якісний залізорудний  концентрат, який виробляє РЗФ-2, нам зараз потрібен як ніколи. І потреба у ньому велика.